Пташенятко, що без пір’я, випало з гнізда.
Як же вижити без мами та її тепла?
Де узяти йому сили і снаги зрости?
Хто навчить, що жити в світі – не по полю йти?
Хай цілунок Божий ляже на його чоло.
Лихо хай минає, поряд щастя щоб було.
Підібрали пташенятко, стали годувать.
А яких наук навчали – не порахувать.
Від уваги і турботи пнеться як з води.
З пташеняти раптом виріс Орлик молодий!
Мить щаслива, але чому серце так щемить?
Оперився Орлик наш і вже з гнізда летить.
Ти лети через ліси і бурхливе море.
Плеса затишних річок не для тебе, Орле!
Сонця промені стрічай, і сніги, і бурі,
Переможно ти руйнуй перешкоди-мури!
Де б не був ти, на яких висотах не літав,
Ти згадай оте гніздечко, де колись зростав.
Десь літають, може, поряд пташки-забудьки,
Пам’ятай нас, Орлик любий, ми твої батьки!
