Ще над полями нишкнули громи, За обрієм бухикаючи глухо, Ще патрулі важкими чобітьми Нахабно й тупо гупали по бруку. Біля фортечних земляних валів Іще в судомі корчилися жертви, Ще виповзали з заводських дахів Хрестатих танків зловорожі жерла. Ще набрякали щодоби сніги Біля в’язниці кров’ю патріотів, Й веселі приінгульські береги Безлюдніли в задумі та скорботі. Ще вибите прикладом ніжне скло В німі квартали осипалось лунко, Ще місто і жило, і не жило В чеканні довгожданного рятунку. А мовчазний худющий командарм При каганці в простій селянській хаті Рішучим жестом визначив на карті Кіровоградський бойовий плацдарм. Штабісти ревні, від старання мокрі, Несли ту звістку кожному полку, І грізна тиша, ніби меч дамоклів, Провисла на тоненькім волоску. Похмурі попелища ожили, Розбуджені артилерійським гулом, І перші танки в напрямі Інгулу У наступ важко з гуркотом пішли. Із крутоярів, вибалків – з розгону, Навально підминаючи сніги, Таранили ворожу оборону, Трощили й прасували довкруги. Димів злітали чорнобурі вежі, Хиталися, як привиди страшні, І язики зловіщої пожежі Вилизували мури кам’яні. Сапери з "міноловками” в руках Промацували підступи до центру, Піхота вибиралася на шлях, Заманюючи ворога в "обценьки”. Ракет палали свічі, й кожен дім Плювався смертю вперто і несито, І вибухів гартовані копита Кресали іскри в пеклі тім рудім. Шаліла хижо і штормила ніч, Начинена металом, ревом, свистом, І юні, заклопотані радисти Над раціями не змикали віч. Та вже натужно зводилось "ура”, На повен зріст випростувалось люто, Фашистів виколупуючи з люків, Із кожного провулка і двора. Вже в рукопашну з ворогом лихим Зіткнулися гвардійці на Вокзальній, І поминальним крепом виснув дим У високості черствій і безжальній. Звуглілої руїни силует На тлі пожарищ бовванів понуро, Й нервово захлинався кулемет Тупою скоромовкою з-за муру. Та вже довкруг зімкнулися полки, На захід покотилась канонада, І проясніло над Кіровоградом. Зійшов світанок мирний і палкий. На площі паленіли прапори, Старий солдат, змахнувши краплі поту, Промовив так: "Важка була робота”, – І по трудах цигарку закурив.
Вірші кіровоградського поета Володимира Базилевського,
лауреата Державної премії імені Т. Г. Шевченка |