8 січня 1944 року о 10 годі ранку зусиллями 5-ої гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта О. Жадова (його іменем названо одну з міських вулиць), 7-ої гвардійської армії генерал-полковника М. Шумилова, 5-ої гвардійської танкової армії генерал-полковника П. Ротмістрова (пізніше удостоєного звання Почесного громадянина м. Кіровограда) Кіровоград було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Увечері Москва салютувала доблесним військам двадцятьма артилерійськими залпами.
   Пішли з життя майже всі учасники тих подій; все менше залишається й очевидців. Працівниками ОУНБ імені Д. І. Чижевського реалізовано проект «Голоси з війни» - аудіозапис «живих» спогадів простих людей, які жили у Часи Війни, жили Посеред Війни. Серед свідчень, що зберігаються у фонотеці бібліотеки, є спомини Лариси Сергіївни Шуліки, лікаря-педіатра нашого навчального закладу. Послухати записи можна тут.
   «Мама моя – вчителька, а кожний учитель до війни обов’язково повинен був мати в себе повне зібрання творів Леніна і Сталіна. І от мама знайшла десь металевий ящик, сховала в ньому всі ці книги й закопала в сараї. Але через те, що німці зробили в цьому сараї конюшню, ящик, мабуть, заглибився далеко, бо після війни, скільки не шукали, скільки не копали, відшукати його не змогли.» 
   «У Кіровограді на площі, де зараз басейн, навпроти церкви, до війни й після неї був автовокзал. Звісно, машин було не так багато, як зараз, але якісь автобуси їздили. Під час війни автовокзал не працював. Там стояли три стовпи, і я дуже добре пам’ятаю, як німці ходили, але в основному це робили місцеві поліцаї, й зганяли людей. Ті стовпи пристосували для шибениць: на них страчували партизан і неугодних. Висіли вони по три дні, раніше знімати не дозволяли.» 
   «Німці вивозили наших дівчаток до Німеччини. Їм було років по шістнадцять. Ніколи не забуду цього видовища. Йшла колона, не менше сотні, з обох боків – есесівці, озброєні автоматами, з собаками. І виття… Це був не плач, виття дітей… А позаду – матері. Потім дівчаток заганяли в товарні вагони й одразу їх закривали. Я ще думала: як же вони будуть їхати, адже там ні їжі немає, ні туалету. А те виття дівчаток, гавкіт собак, розпачливий крик матерів, його ні з чим не можна порівняти, навіки закарбувалися в пам’яті…»

Архівна довідка

Уже в перші дні окупації фашисти розстріляли понад 10 тисяч мирних жителів Кіровограда. Гітлерівці проводили масові арешти комуністів, комсомольців, радянських активістів та членів їх родин, піддавали їх жорстоким тортурам, а потім розстрілювали без суду та слідства. На базарній площі (нині – комплекс УТО «Кіровоград») було побудовано три шибениці, на яких вішали місцевих мешканців.    У в’язниці на Польовій вулиці було закатовано близько 3 тисяч людей. Протягом жовтня 1941 року у місті стратили понад 6 тисяч євреїв.    Фашистські коменданти відправляли людей на роботи до Німеччини, лише з Кіровограда було вивезено понад 10 тисяч чоловік, а з області – 52 тисячі.    За весь період Другої Світової Кіровоградщина втратила 92 860 жителів, в оборонних та наступальних боях – 152 155.    У серпні–листопаді 1941 року в окупованому Кіровограді почали виникати підпільні групи, якими керували Лахман П. І., Федоров В. В., Конарєв І. В., Рибалкін В. Н., Желізняков П. П., Бур’янова О. З., Медведєв М. І. Пізніше вони об’єдналися з групою Полєнцова і за пропозицією Лахмана П. І. стали називатись організацією імені Ворошилова. Підпільні групи займалися виготовленням і розповсюдженням листівок, проведенням масово-агітаційних робіт серед населення, проведенням диверсій.