Шкільний урок можна порівняти з процесом фотографування. Натиснути на кнопку може кожен. Коли вчитель просто переказує зміст параграфа підручника учням, йому варто замислитися. Адже таку роботу зуміє виконати й старшокласник. Але, щоб вийшов і справді вартісний фотознімок, необхідно взяти до уваги і композицію, і параметри зйомки, і динаміку того, що відбувається. Вчителі, яких учні вважають найкращими, володіють мистецтвом створювати шедеври. Тому такі уроки завжди знаходять місце у галереї пам'яті випускників.

І хоча перевірки можуть вияви­ти певні недоліки у звітності, захоплені очі учнів мають ком­пенсувати можливі зауваження начальства. Дитина не знає, як учитель готується до уроку, як пише документи. Їй просто або цікаво, або ні.

ВІДСИДІТИСЯ НЕ ВДАСТЬСЯ

У нашому житті велику роль відіграють емоції. Тож, якщо уроки схожі, як брати, а завтра буде так, як і вчора, то на та­ких заняттях відверто нудно. І навпаки — якщо форми робо­ти змінюються, навчання є ін­терактивним, а кожна тема має свої методики, то урок буде за­хоплювати. І на ньому відсиді­тися не вдасться, бо не захо­четься.

ОДИН ДЛЯ ВСІХ

Серед найперших запитань, яке ставить перед собою чи не кожен молодий учитель, як навчати таких різних ді­тей? Якщо є відповідь, є мож­ливість і бажання навчити й виховати всіх дітей у класі, то педагог уже на шляху до до­сконалості. І справді, не так уже й важко проводити занят­тя в класі для обдарованих ді­тей. Досить просто працювати у слабкому класі. Адже педа­гог може налаштуватися на рі­вень учнів — високий, серед­ній, низький. Значно важче, коли в класі діти з різними рівнями. Знайти такі форми роботи, щоб цікаво було всім, щоб усі працювали відповідно до своїх можливостей — ось той «золотий ключик», який відімкне вчителеві потаємний вхід до світу дитячої любові. І тоді педагог стане найкращим майже для всіх — і відмінни­ків, і для тих, кому навчання дається важко.

Ми зробимо спробу намалювати пси­хологічний портрет того педа­гога, якого згадують із тепло­тою в душі десятки років після закінчення навчання. Звісно, це — збірна характеристика, і справжні найкращі вчите­лі можуть бути дещо іншими. Однак узагальнення — справа корисна.

ВІД ПРЕДМЕТА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ

Найкращі вчителі викладають різні дисципліни. Хтось вва­жає найдостойнішим учителя математики, який вміє твор­чо передати гармонію цифр. А для когось ідеальною є вчи­телька літератури, яка тонко розуміє слово і знаходить по­етичне навіть у буденному. Тому можемо сказати, що від предмета, який викладає вчи­тель у школі, не залежить його популярність серед дітей. Дех­то може сказати, що гумані­тарії мають більше шансів стати улюбленцями дітвори. Мовляв, вони не вимагають розв'язувати задачі, будува­ти графіки, а також частіше апелюють до емоційної сфе­ри учнів. Але ціла армія учнів-переможців олімпіад природ­ничо-математичного напряму може довести протилежне. Адже за більшістю перемож­ців стоять їх учителі, яких і варто назвати найкращими.

ЦІКАВІШЕ ЗА ПІДРУЧНИК

Найкращий учитель має глибо­ко цікавитися своїм предметом. На відміну від вищих навчаль­них закладів, де часом профе­сори читають студентам лекції з одного папірця чи не десятки років, у середній школі ко­жен урок повинен бути новим. Учитель має бути джерелом ін­формації щодо останніх дослі­джень і тенденцій. Скажімо чесно: якщо читати параграф у підручнику чи статтю у вікіпедії цікавіше, ніж слухати вчи­теля, то, найімовірніше, пова­ги в класі він не здобуде. Справді, хорошим педагогом бути нелег­ко. Однак фахівець завжди по­винен знайти хоч трішки часу, аби прочитати про нове в його галузі знань і подумати, як саме це доцільніше розповісти дітям. Якщо учні побачать, що на уро­ці з ними поруч знаходиться людина, яка глибоко знається на темі, то теж потягнуться за знаннями.

ПАПІРЦІ ЧИ ДІТИ?

Чиновники напівжартома гово­рять: основне в нашій справі — не псувати звітність. Учителям доводиться мати справу з па­перами, проте справжній педа­гог знає, що це — вторинне.