Kомунальний заклад «Навчально-виховне об'єднання "Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів,
ліцей «Сокіл», центр позашкільного виховання Кіровоградської міської ради Кіровоградської області"»
Середа, 17.01.2018, 11:34

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Дайджест | Реєстрація | Вхід
В розділі:
Преса про нас [421]
Інклюзивна освіта [10]
Наші випускники через роки [30]
Повідомлення Mass Media про випускників школи

Меню сайту

Форма входу


Зараз на сайті
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту

Безкоштовний для навчальних закладів антивірус в межах співпраці Zillya! з МОН України по програмі «Захистимо майбутнє»

Погода

Головна » Файли » Наші випускники через роки

У «Ниточки» мрії збуваються
06.02.2014, 13:13

У «Ниточки» мрії збуваються

06_02_2014_11   Ви захоплюєтеся рукоділлям? Вишивкою, в’язанням або різьбленням? У Кіровограді є талановиті люди, які створюють справжні шедеври. У цьому легко могли переконатися всі, хто побував в обласному художньому музеї на виставці робіт декоративно-ужиткового мистецтва «Мрії збуваються» членів клубу народних ремесел «Ниточка». Ними керує чудова майстриня, член Московської палати ремесел Наталія Ніжнікова. 

– Наталіє Костянтинівно, сьому виставку, присвячену дню народження клубу, ви назвали по-особливому. Чия була ідея? Чиї мрії збуваються?
– Започаткувати подібну тематику запропонували самі члени клубу. Адже у кожного є мрія, а у «ниткарів» (так називає членів клубу їхній керівник) – ще й можливість її візуалізувати. А взагалі ми завжди виставки до дня народження клубу робимо тематичними. Так, до п’ятиріччя була підготовлена виставка «Сонячна ниточка». Кожен член клубу повинен був зобразити соняшник – сонечко, яке зігрівало б усіх в такі холодні зимові дні. А до шестиріччя тематика була протилежною – виставка була організована у краєзнавчому музеї і називалася «Зимові візерунки».
– Сім років тому ви почали збирати навколо себе однодумців. Скільки їх сьогодні?
– Уже зареєстровано більше 220. Але бойовий актив становить 40-60 майстрів. Адже у нас немає зобов’язалівки. Я повідомляю «ниткарям», що планується та чи інша подія. Хто хоче – бере в ній участь. Взагалі ми зустрічаємося щосуботи о 14.00 у відділі краєзнавства обласної бібліотеки ім. Д.Чижевского. Спасибі, що нам надають таку можливість. Всіх бажаючих ласкаво просимо на вогник. Є про що поспілкуватися.
– Відомо, що до 75-річчя утворення області ви приготували щось неймовірне…
– Так, рік тому ми почали роботу над десятиметровим рушником. Ідею подала наша майстриня Валентина Андріївна Данильченко. До речі, на цій виставці представлений п’ятиметровий рушник, вишитий до 70-річчя області, який ми подарували художньому музею. Він брав участь у київських і кіровоградському парадах вишиванок.
– Щоб створити таку красу, потрібно було десь всім разом збиратися...
– Так, цей рушник ми дійсно вишивали в одному місці усі разом. Нас було трохи менше, і ми збиралися у центральній міській бібліотеці на площі Дружби народів. Там було затишно, працівники бібліотеки нас дуже тепло зустрічали. Там у нашого клубу з’явилася секретар – Оксана Монзалевська. Побачивши роботи, вона загорілася вишивкою і стала активним учасником клубу. Тоді ми приходили до бібліотеки, сідали з різних куточків полотна і вишивали. З десятиметровим рушником була інша історія. Його возили від майстрині до майстрині – він великий, дуже важкий. До грудня ми закінчили роботу над ним. Презентація відбудеться в рамках святкування 75-річчя області в обласному краєзнавчому музеї.
Крім того, торік ми почали готуватися до 200-річного ювілею Тараса Шевченка. Ми беремо участь у багатьох заходах, які проходитимуть в Кіровоградському районному будинку культури, бібліотеках, школах і так далі.
У червні плануємо потрапити в Пирогово на День ткацтва і вишивки.
– Часто виїжджаєте інших подивитися і себе показати?
– Намагаємося, звісно. Ми беремо участь у багатьох фестивалях. Часто їздимо в те ж Пирогово, Черкаси, Голу Пристань. Дружимо з клубом народних ремесел «Калинка» зі Знам’янки, майстринями з Бобринця, Іванівки Новоукраїнського району. Ми завжди запрошуємо майстрів з Кіровоградської області – приїжджайте, показуйте майстер-класи.
– Вас як майстриню знають у Кіровограді давно. Років десять тому я бачила ваші роботи, виконані гладдю. Як це було красиво! Яка ваша улюблена техніка?
– Я володію і стебловим швом, і гладдю, і двосторонньою гладдю, але найулюбленіша техніка – це все-таки рахунковий хрестик. Є ще болгарський хрест. У нас ним майстерно володіє Пилип Іванович Бойко. До речі, у нашому клубі 34 ремесла! Наприклад, вишивка рахунковим хрестом, гладдю, болгарським хрестом, стрічками, бісером, машинна вишивка, печворк, квілінг, бісероплетіння, лозоплетіння, декупаж. У нас є художник, фотограф, майстер з фіш-арту – створенню картин з рибних кісток, лялькарі. Є прихильники канзашу – японської техніки роботи зі стрічками, валяння, в’язання – спицями, гачком, на вилці, роботи з деревом – різьблення, інтарсія, інкрустація – всього не перерахуєш. Представлені на виставці роботи – це, напевно, 10-тисячна доля того, що є у нас в клубі. Наприклад, у Валентини Андріївни, яку я вже згадувала, більше 450 робіт, у мене, а я вишиваю вже 15 років, –більше 350-ти. На жаль, не всі записують свої роботи. У нас є Валентина Терентіївна, так вона вишиває з семи років, а їй зараз 78, але яка жвава! На виставці представлена її робота – фрагмент «Сикстинської мадонни».
– Геніальні роботи. Але ж їх створення вимагає багато часу...
– Час – це проблема іншого порядку. Перша – гроші. Тому що все, що робиться руками, – дуже і дуже дороге. Представлені на виставці україночки – роботи Любові Петрівни Краснопольської. Вона знаходить малюнки, розмальовує їх, переносить на тканину і вишиває гладдю! При створенні картин використовуються нитки до 40 різних кольорів. Уявляєте, скільки потрібно грошей лише на матеріали?
Для мене найприкріше, коли люди вважають, що така робота повинна коштувати копійки. Спочатку потрібно самому купити нитки, місяць-півтора щодня по 5-6 годин вишивати, потім придбати багет для оформлення. Чи може дешево коштувати місяць копіткої роботи? Якби Любов Петрівна продала ці шість виставлених у нас робіт за кордоном, вона б купила квартиру в Кіровограді. На жаль, у нас не цінують ручну роботу.
– Це характерно для всього пострадянського простору чи цим тільки ми відрізняємося?
– Та що ви! Я щороку виїжджаю до Росії на 3-4 фестивалі. Це дає змогу мені далі працювати. За кордоном декоративно-ужиткове мистецтво цінується дуже дорого. Чого не скажеш про рідний Кіровоград. Одні нарікають на те, що у нас непрацююче місто, але мені здається, що у нас низька культура. Незважаючи на те, що є чудові музеї, перший український театр і так далі.
– Виходить, що майстри не можуть у нас продати свої роботи?
– За копійки можуть. Але це означає не поважати свою працю. Я зі свого боку організовую найрізноманітнішу рекламу, але ринок збуту майстрині шукають самі. І дуже соромляться визначати справжню ціну своїм роботам. Якщо роботи вивозяться в столицю – там їх можна продати за стільки, скільки вони коштують. У Кіровограді воліють купити 5-10-гривневу сувенірну продукцію.
– Клуб стає популярнішим не тільки завдяки участі у виставках, але й за допомогою телевізійних майстер-класів?
– Так. З вересня минулого року на телеканалі «ТТV» йде щотижнева півгодинна програма «В гостях у «Ниточки». Ми із задоволенням розповідаємо про рукоділля. У планах створення власного веб-сайта. Роботи не повинні припадати пилом по комірках, їх мають бачити люди. Залюбки відгукуємося на запрошення міського відділу культури, бібліотек, робимо тематичні виставки.
– Подібна майстерність має отримувати гідну оцінку.
– У мене викликає подив, обурення, коли насаджується тільки українське. Ми часто стикаємося з тим, що від нас вимагають, щоб була тільки українська тематика, українською мовою і тільки про те, що є в Україні. Чому? Якщо будемо весь час ходити в шароварах, то ми залишимося в цих шароварах назавжди. Коли приїжджаю на московські або воронезькі фестивалі, я бачу там роботи з усіх куточків країни. Ніхто не акцентує на тому, що це має бути тільки російське. А у нас для того, щоб стати членом Спілки майстрів України, потрібно вишивати тільки сорочки та рушники – власну розробку старовинних візерунків. Я член Московської палати ремесел. Мені ніхто при вступі не говорив, що я повинна вишивати щось конкретно російське чи українське. Вони дивилися мої роботи, відстежували участь у конкурсах, і ніхто жодного разу не вказав, що я вишиваю не те, що комусь хотілося б. Хочеш творити – твори. Потрібна допомога – ми тобі допоможемо. А у нас визнають лише українське. І якщо це маки, то вони повинні цвісти тільки на сорочках і рушниках. На сьогодні троє наших «ниткарів» заслуговують звання народного майстра України і бути членом спілки. Це Любов Петрівна Краснопольська, Ірина Яровенко, яка відроджує кіровоградський рушник, і Пилип Іванович Бойко. Ніяк пробити не можу. Але вони цього варті!
Про що казати, якщо ми довго не могли зареєструватися. Спасибі, нас прийняли в районному центрі. Тепер ми готуємося разом до святкування шевченківських днів.
– Людський фактор ...
– Безумовно. І слава Богу, що незашорених, небайдужих людей набагато більше. Кіровоград – танцювальна столиця. З цим погодяться всі. Але я дуже хочу, щоб Кіровоград був визнаний столицею декоративно-прикладного мистецтва. А нині ми єдиний обласний центр, який не має свого фестивалю цього напрямку. Сергій Миколайович Ларін свого часу ідею створення фестивалю схвалив. Нинішній губернатор Андрій Ніколаєнко також виказав свою підтримку. Будемо сподіватися, що в обласному бюджеті знайдуться насправді дуже невеликі кошти на те, щоби процвітало наше декоративно-прикладне мистецтво.
Розмову вела Лариса ГУРІНА.
Категорія: Наші випускники через роки | Додав: Yulia
Переглядів: 412 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Випадкове фото

Статистика


Copyright MyCorp © 2018
Адреса: 25005, м. Кропивницький, вул. Короленка, 46
Телефони: (0522) 34-52-52; 34-52-53; 34-52-40; 34-52-51
E-mail: nvo_sokil@ukr.net
Створити безкоштовний сайт на uCoz